© Kucky
Борис Херсонський [ Україна ]
Борис Херсонський народився у 1950 у Чернівцях, вивчав медицину в Івано-Франківську і Одесі. Після цього працював невропатологом, поки не отримав посаду психолога і психіатра в обласній клініці Одеси. Починаючи з 1996 Херсонський викладав психологію в Національному одеському університеті, з 1999 почав викладати клінічну психологію. Поряд із науковими публікаціями, зокрема про глибинну психологію та сімейні конфлікти, Херсонський пішов слідами свого дідуся та батька і зайнявся літературою. Його дідусь, дитячий невропатолог за фахом, писав сатиричні вірші під псевдонімом «Ро». Його батько, Григорій Херсонський, публікував вірші у період з 1949 до 2004. Свої перші вірші Борис Херсонський видав ще під час навчання у виші. До і після Перебудови він брав участь у самвидавівських проектах, поширюючи заборонену літературу. Його твори друкувалися як у регіональній пресі в Одесі, так і за кордоном, у літературних часописах та антологіях. У 1993 він дебютував збіркою «Восьмая доля». Через чотири роки опублікував «Семейный архив» — віршоване оповідання, яке було перекладене і надруковане у Німеччині у 2010. Це російсько-єврейська сімейна історія, яка тягнеться крізь усі трагедії ХХ ст. Видання «Falter» порівняло цей твір Херсонського із поемою «Євгеній Онєгін» (1825) Олександра Пушкіна: «Неримовані вірші описують найдрібніші побутові деталі, а потім переходять на афористично короткі філософські роздуми».
Вплив діяльності Херсонського як психолога можна відстежити не лише у його чітких поетичних діагнозах, а і у тому, що у центрі його поезії стоїть людина. У 2014 було видано поетичну збірку «Месса во времена войны», у якій Херсонський описує свої враження від Революції Гідності. Через рік він публікує «Открытый дневник» про війну в Україні, побачену з точки зору мешканця Одеси. У лютому 2015 в одному з інтерв’ю Борис Херсонський заявив, що не залишиться у місті, якщо його захоплять російські війська. Того ж вечора на вулиці біля його будинку стався терористичний напад.
Нещодавно, у 2018, він опублікував «Одесскую интеллигенцию», освідчення у коханні рідному місту, його мислителям і поетам, а у другій частині – вірші, присвячені місту. У 2019 він опублікував книгу «Вклонитися дереву», частину текстів він написав українською, інші були перекладені Сергієм Жаданом, Володимиром Тимчуком та Олегом Гончаренком.
За свою літературну творчість Херсонський отримав численні нагороди, зокрема премію поетичного фестивалю «Київські лаври» у 2008, спеціальну премію журі нагроди Literaris-Preis для східно-європейської літератури у 2010, а також літературну нагороду, був лауреатом 4-го і 5-го міжнародного Волошинського конкурсу (2006, 2007). Борис Херсонський живе і працює в Одесі.
Бібліографія
Семейный архив
Новое литературное обозрение, 2006
Площадка под застройку
Новое литературное обозрение
Москва, 2008
Вне ограды
Наука
Москва, 2008
Мраморный лист
Арго-риск
Москва, 2009
Спиричуэлс
Новое литературное обозрение
Москва, 2009
Пока не стемнело
Новое литературное обозрение
Москва, 2010
Пока еще кто-то
Спадщина-Інтеграл
Київ, 2012
Кладезь безумия
Спадщина- Інтеграл
Київ, 2012
Кабы не радуга
Фоліо
Харків, 2015
Открытый дневник
Дух і Літера
Київ, 2015
Клаптикова Ковдра
Дух і Лутера
Київ, 2016
Вклонитися дереву
Видавництво Старого Лева
Львів, 2019