Максим Біллер народився у 1960 у Празі. Після придушення «Празької весни» його російсько-єврейська родина виїхала до Німеччини. Біллер вивчав літературознавство у Гамбурзі і Мюнхені. Після завершення навчання у Німецькі школі журналістики у Мюнхені почав писати свої перші статті до видань »Die Zeit«, »Der Spiegel« і журналу »Tempo«, в останньому він вів колонку під назвою «100 рядків ненависті», завдяки якій став відомим. У збірці «Роки в темпі» (1991) зібрані його іронічні коментарі на різні теми, зокрема про популярну та елітарну літературу, а також про особливості морального сприйняття дійсності поколінням постшістедисятників. У книгах «Країна батьків і зрадників» (1994) та »Німецька книга« (2001) він продовжує публікувати провокативні спостереження. Наприклад, полемізує з актуальною тенденцією ритуалізування пам’яті про голокост.
«Коли я стану багатим і мертвим» (1990) – перша збірка оповідань Біллера отримала ентузіастичний відгук у «Süddeutschen Zeitung», де було написано, що ця книга є «поверненням єврейської літератури до Німеччини». Романи «Гарлемський голокост» (1998) і ще сильніше «Донька» (2000), у яких автор постійно включає ретроспективні описи про своє перебування у Мюнхені, показують його як прозаїка, що йде слідами Джойса, Дьобліна і Кьоппена. Лейтмотивом роману «Донька» є інцест, спогад про який з’являється у потоці свідомості батька, якому здається, що через десять років він упізнав свою доньку в порнографічному фільмі. Розповідь ведеться відразу у кількох площинах.
Роман «Езра» (2003) супроводжувався скандалом і навіть був заборонений відразу ж після виходу. На автора подали в суд два позивачі, які упізнали у книзі себе, і суддя визнав, що їхні особисті права були порушені в описі історії неможливого кохання між німецьким євреєм і німецькою туркинею. Ця історія описана на тлі показу механізмів істерії, що охопила сучасний світ.
У книгах «Дні Бернстайна» (2004) і «Кохання сьогодні» (2007) Біллер знову звернувся до форми оповідання у своєму класичному стилі, сповненому ігор та алюзій на автобіографічність. Його найновішими книгами є «Вживаний єврей» (2009), новела «У голові Бруно Шульца» (2013), «Біографія» (2016) і номінована на Німецьку літературну премію сімейна сага «Шість валіз» (2018). Видання «Spiegel online» так відгукнулося про цей роман: «Протягом останніх тридцяти років у німецькій літературі було надзвичайно мало творів, які би з такою легкістю і в ігровій манері, але при цьому так суворо, зворушливо і точно описували, що означає існування у сім’ї».
Крім того Біллер опублікував чимало дитячих книг, п’єс і реалізувався навіть як музикант, записавши диск із піснями і віршами під назвою «Записи Максима Біллера» (2004). Його книги були перекладені шістнадцятьма мовами.
Він дописує колонки у рубриці «Моральні історії» до «Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung» і колонки до рубрики «Голоси і вулиці» для видання «Cicero». У період із 2015 до 2016 він був учасником популярної телепередачі «Літературний квартет» на каналі ZDF. За свою журналістську діяльність Біллер отримав нагороду Tukan-Preis міста Мюнхена, нагороду за європейський фейлетон і премію ім. Теодора Вольффа німецьких газет. У 1996 він отримав нагороду ім. Отто Стьоссля міста Ґрац, а у 2018 викладав курс поетики у Гайдельберзі. Біллер живе у Берліні.