© Isolde Ohlbaum
Жужанна Ґазе [ Швейцарія ]
Жужанна Ґазе народилася 1946 року в Будапешті. Після угорського народного повстання 1956 року її родина перебралася до Відня, де Ґазе, як і пізніше в Касселі, відвідувала гімназію, в якій опановувала німецьку мову.
Починаючи з 1969 року, публікувала свої літературні твори в антологіях та часописах, зокрема в «Akzente», «Neue Deutsche Literatur» та «Neue Sirene». У 1983 році вийшла її збірка оповідань «Зеро», в якій, як писали в газеті «Zeit», завдяки точним спостереженням і безпосередній силі слова “між авторкою й читачем виникає суттєва, словесна зацікавленість, така, що виходить за рамки чогось більшого, аніж просто мова, що нею ведеться розповідь. Це найкраща передумова літератури”. У тому ж таки році Ґазе отримала літературну премію «Аспекти» за найкращий німецькомовний прозовий дебют. Сама Ґазе характеризує свої твори як спробу наближення до реальності з одночасним відкиданням усього зайвого. Її нагальні завдання – “пошук мови, яка була б чимось середнім між епічною прозою й поезією”, а також “наративу, в якому окремі речення є важливими або ж прикметними”, при цьому сама історія не повинна зникати. Після багатьох публікацій у 1980–1990 роках ця дефініція зринає в книзі під назвою «Нестабільні тексти» (2005). Як зазначала «Frankfurter Allgemeine Zeitung», авторка створила свій власний літературний жанр, в якому для розуміння кожного слова потрібен певний переклад. Слід зазначити, що сама Ґазе з 1978 року перекладає на німецьку твори угорських літераторів, зокрема Петера Естерхазі, Петера Надаша та Іштвана Вьорьоса. Лекція з поетики, яку вона прочитала 1996 року в університеті Бамберга, була опублікована під назвою «Як справи в тексту?» (1997). Ця лекція розпочинається зі слів: “Текст може почуватися приблизно так, як почуває себе письменник тоді, коли його пише. І в цьому немає нічого дивного, коли можна сказати, що кожен виглядає тим, ким він є”. У 2009-му світ побачила збірка її лекцій «Острови оповіді», що їх вона прочитала в Дрездені як сьома викладачка поетики Шаміссо. У цих лекціях письменниця розмірковує над вимогами та умовами свого письма між мовами в сенсі повсякчасного переказування. В її останній книзі «Ян, Янка, Сара і я» (2015) дія відбувається в Мюлльгаймі, у Швейцарії, де Ґазе живе від 1998 року. Двадцять три особи вирушають до студії звукозапису в Бюрені, містечку в Велленберзі, щоб записати свої спостереження. Таким чином читач “біо-топографічно” («Neue Zürcher Zeitung») не тільки дізнається щось про саму місцину та її околиці, а й про її жителів.
За свої літературні твори Ґазе неодноразово отримувала відзнаки, зокрема 2006 року премію Альберта фон Шаміссо. У 2011 році письменниця стала членом Німецької академії мови й поезії.
Бібліографія
Zero, 1983
Nichts ist wie oder Rosa kehrt nicht zurück, 1999
Reden für Dresden, 2009
Südsudelbuch, 2012
Jan, Janka, Sara und ich, 2015