Жужанна Ґазе [ Швейцарія ]

 

© Isolde Ohlbaum

Guest 2016

Бібліографія

Zero, 1983

Nichts ist wie oder Rosa kehrt nicht zurück, 1999

Reden für Dresden, 2009

Südsudelbuch, 2012

Jan, Janka, Sara und ich, 2015

Біографія

Жужанна Ґазе народилася 1946 року в Будапешті. Після угорського народного повстання 1956 року її родина перебралася до Відня, де Ґазе, як і пізніше в Касселі, відвідувала гімназію, в якій опановувала німецьку мову.

Починаючи з 1969 року, публікувала свої літературні твори в антологіях та часописах, зокрема в «Akzente», «Neue Deutsche Literatur» та «Neue Sirene». У 1983 році вийшла її збірка оповідань «Зеро», в якій, як писали в газеті «Zeit», завдяки точним спостереженням і безпосередній силі слова “між авторкою й читачем виникає суттєва, словесна зацікавленість, така, що виходить за рамки чогось більшого, аніж просто мова, що нею ведеться розповідь. Це найкраща передумова літератури”. У тому ж таки році Ґазе отримала літературну премію «Аспекти» за найкращий німецькомовний прозовий дебют. Сама Ґазе характеризує свої твори як спробу наближення до реальності з одночасним відкиданням усього зайвого. Її нагальні завдання – “пошук мови, яка була б чимось середнім між епічною прозою й поезією”, а також “наративу, в якому окремі речення є важливими або ж прикметними”, при цьому сама історія не повинна зникати. Після багатьох публікацій у 1980–1990 роках ця дефініція зринає в книзі під назвою «Нестабільні тексти» (2005). Як зазначала «Frankfurter Allgemeine Zeitung», авторка створила свій власний літературний жанр, в якому для розуміння кожного слова потрібен певний переклад. Слід зазначити, що сама Ґазе з 1978 року перекладає на німецьку твори угорських літераторів, зокрема Петера Естерхазі, Петера Надаша та Іштвана Вьорьоса. Лекція з поетики, яку вона прочитала 1996 року в університеті Бамберга, була опублікована під назвою «Як справи в тексту?» (1997). Ця лекція розпочинається зі слів: “Текст може почуватися приблизно так, як почуває себе письменник тоді, коли його пише. І в цьому немає нічого дивного, коли можна сказати, що кожен виглядає тим, ким він є”. У 2009-му світ побачила збірка її лекцій «Острови оповіді», що їх вона прочитала в Дрездені як сьома викладачка поетики Шаміссо. У цих лекціях письменниця розмірковує над вимогами та умовами свого письма між мовами в сенсі повсякчасного переказування. В її останній книзі «Ян, Янка, Сара і я» (2015) дія відбувається в Мюлльгаймі, у Швейцарії, де Ґазе живе від 1998 року. Двадцять три особи вирушають до студії звукозапису в Бюрені, містечку в Велленберзі, щоб записати свої спостереження. Таким чином читач “біо-топографічно” («Neue Zürcher Zeitung») не тільки дізнається щось про саму місцину та її околиці, а й про її жителів.

За свої літературні твори Ґазе неодноразово отримувала відзнаки, зокрема 2006 року премію Альберта фон Шаміссо. У 2011 році письменниця стала членом Німецької академії мови й поезії.