Івана Сайко [ Хорватія ]

 

© Hassan Abdelghani

© Hassan Abdelghani

Guest 2016

Бібліографія

Archetyp: Medea/Bombenfrau/Europa, 2008

Rio Bar, 2008

Trilogie des Ungehorsams, 2012

Drei Einakter, 2012

Ljubavni roman, 2015

Auf dem Weg zum Wahnsinn (und zur Revolution), 2015

 

Біографія

Івана Сайко народилася 1975 року в Загребі (Хорватія). Там-таки спочатку здобула ступінь бакалавра в галузі драматургії в Академії драматичного мистецтва, а пізніше вчилася на магістра з літератури на філософському факультеті.

У 1998 році за свій дебютний твір «Помаранч у хмарах» одразу ж отримала Хорватську державну премію в галузі драматургії, якою пізніше було відзначено й кілька інших її творів. У 2004 та 2005 роках Сайко здобула також Хорватську театральну премію. Від 2000-го до 2005 року Івана разом зі своєю перформансгрупою «Bad Company» займалася драматургією танцю, однак згодом знову почала писати п’єси й прозові твори. Її досвід вивчення мови тіла неабияк вплинув і на літературну творчість. В одному з інтерв’ю Сайко сказала, що їй залежить на тому, аби “тих, хто читає її тексти, дійсно зачіпало, щоб виникав майже тілесний контакт на зразок того, що відбувається під час танцю”. Герой не має відсуватися текстом на задній план, він, навпаки, повинен інтегруватися в нього за допомогою перформанса. Сайко напрочуд добре ілюструє це в п’єсі «Жінка-бомба» (2008), де йдеться про останні 12 хвилин і 36 секунд життя терористки-смертниці й де реципієнту кинуто такий виклик, що він і сам починає секунда за секундою відраховувати час. До речі, у творах «Європа» й «Архетип: Медея», що вийшли під однією обкладинкою з «Жінкою-бомбою», письменниця так само надає читачеві доступ до нефільтрованого потоку думок героїнь. Тут форма для авторки важить більше за зміст, тобто головну роль відіграє не те, що вона пише, а те, як вона пише, тут важить стирання меж між реальним і вигаданим світами. Згідно із цією ж таки концепцією, у своєму першому романі «Rio Bar», що був відзначений кількома преміями, Сайко зосереджує увагу на змалюванні саме процесу створення тексту, який вона писала в однойменному барі. Неможливість осягнути феномен війни з якогось одного погляду у «Вісьмох монологах для восьми актрис у білих весільних сукнях» письменниця передала за допомогою поліфонії голосів. Вона показує силу й знесиленість на рівні тіла так, що ці два явища стають зрозумілими лише тоді, коли їх відчуєш. При цьому посилання на реальні події балканського конфлікту зринають тільки в примітках. У 2015 році Сайко видала книгу «Любовний роман», а також опублікувала німецькою мовою есей «На шляху до безумства (й революції)». Цей текст є маніфестом, що відображає її розуміння літератури як мистецтва, котре вимагає не тільки контакту з реальністю, а й із читачем. Процес читання має спричиняти певні дії, оскільки “думка є вірною лише тоді, коли вона зводить нас із торованих шляхів і веде туди, де ми ще ніколи не були”.

Івана Сайко живе в Загребі й на Істрії.