Ґергард Фалькнер [ Нiмеччина ]

© Hartwig Klappert

 

Bibliography

Gegensprechstadt – ground zero

Kookbooks

Idstein, 2005

[Musik: David Moss]

Bruno

Berlin Verlag

Berlin, 2008

Hölderlin Reparatur

Berlin Verlag

Berlin, 2008

Pergamon Poems

Kookbooks

Berlin, 2012

[Ü: Mark Anderson]

Ignatien

Elegien am Rande des Nervenzusammenbruchs

[mit Filmstills von Yves Netzhammer]

Starfruit

Berlin, 2014

[Ü: Ann Cotten]

Apollokalypse

Berlin Verlag

Berlin, 2016

Romeo oder Julia

Berlin Verlag

Berlin, 2017

Ґергард Фалькнер народився у містечку Швабах у 1951 році. Його перша збірка віршів »so beginnen am körper die tage« (1981; »так дні починаються з тіла«) привернула до себе велику увагу і викликала протилежні відгуки завдяки анахронічному, свідомому своєї форми віршуванню, що перебуває на межі між схопленням миттєвої дійсності та класичним модернізмом. У »der atem unter der erde« (1984; »дихання під землею«) думки про сучасність, властиві його творчості від початку, були посилені класичними мовними прийомами. Таке наповнення форми було, власне, спрямоване проти »нової суб’єктивності« — поезії, що була в моді на той час. У »wemut« (1989; »меланхолія«), найважливішому своєму виданні того часу, яке, за його словами, мало стати останнім, Фалькнер звільнився від загальних приписів щодо стилю, обмежень форми письма та створив натомість нові підходи до написання довгих поем й інших поетичних концептів.

 

Відтак він деякий час прожив у Мексиці та Сполучених Штатах, публікуючи антологію »AmLit. Neue Literatur aus den USA« (1992; »АмЛіт: Нова література зі США«). В »Über den Unwert des Gedichts. Fragmente und Reflexionen« (1993; »Безвартісність поезії: фрагменти та рефлексії«) Фалькнер не тільки вказує на недостатню увагу до поезії, але й пробує — перш за все за допомогою постмодерного змішування текстів — означити місце поезії в постіндустріальному суспільстві. Текст »X-te Person Einzahl« (1996; »Х-особа однини«) порушив обіцянку більше не писати, виголошену ним у 1989 році. Після цього видання з’явилися довга берлінська поема »Gegensprechstadt — ground zero« (2005; »Місто протиріччя — нульова позначка«), виконана на відкритій сцені Афінської агори разом із групою »MiniMaximum« у 2013 році, та »Hölderlin Reparatur« (2008; »Репаратура Ґьольдерліна«), за яку він отримав премію Петера Гухеля в 2009 році. Журі відзначило Фалькнера за »здатність передати притлумлений голос у часи понівечених мовних світів«. У новелі »Bruno« (2008; »Бруно«) Фалькнер переплітає оповідь про письменницьку поразку з химерною історією про відомого »проблемного ведмедя« Бруно. Його збірка двомовних віршів »Kanne Blumma« (2009; »Нема квітів«), написана на франкському діалекті та стандартній німецькій, відкрила нові шляхи для діалектної поезії. Він також віднайшов нову територію з »Der letzte Tag der Republik/The Last Day of the Republic« (2011; »Останній день Республіки«) — проектом про знесення будівлі парламенту НДР, Палацу Республіки, здійсненого в співпраці з кінорежисером Рейнольдом Рейнольдсом. Разом із Константином Лібом та Феліксомфон Бемом Фалькнер зняв п’ять коротких фільмів з назвою »Поеми Перґама« (2012). Із поетичної збірки Фалькнера »Ignatien. Elegies am Rande des Nervenzusammenbruchs« (2014; »Іґнації: елегії на межі нервового зриву») розпочалася його співпраця зі швейцарським художником Івом Нетцгаммером, який створив перше короткометражне кіно за мотивами »Іґнаціїв«. Перший роман Фалькнера »Apollokalypse« (2016; »Аполлокаліпс«) потрапив до довгого списку Німецької книжкової премії, а другий  — »Romeo oder Julia« (2017; »Ромео чи Джульєтта«) — до короткого. Творчість Фалькнера була відзначена премією »Spycher« (2006), літературною премією Краніхштайна (2008) та премією Вольфрама фон Ешенбаха (2014).  У 2013 році він був першим стипендіатом літератури в новій Академії культури Тарабії в Стамбулі. У 2014-му жив у письменницькій резиденції у віллі »Аврора« в Лос-Анджелесі. Наразі проживає у Вайґендорфі та Берліні.