Жофія Бан [ Угорщина ]

 

© Hartwig Klappert

Guest 2016

Бібліографія

Próbacsomagolás, 2008

Exposed Memory: Family Pictures in Private and Collective Memory, 2010

Abendschule: Fibel für Erwachsene, 2012

Als nur die Tiere lebten, 2014

Turul és dínó, 2016

Біографія

Жофія Бан народилася в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) 1957 року. У 1969-му разом із батьками повернулася на їхню батьківщину до Угорщини. З 1976-го по 1981-й вивчала англіцистику й романістику в Будапешті, пізніше в Лісабоні, Міннеаполісі й Нью-Брансвіку. Після цього курувала виставки й навчалася за докторськими стипендіями в Угорській академії наук у Будапешті та Берлінському інституті імені Джона Кеннеді. Нині Бан викладає американістику як екстраординарна професорка в університеті імені Лоранда Етвеша – одній із найстаріших вищих шкіл Угорщини. Крім американської літератури ХІХ-ХХІ століть, Бан досліджує візуальну культуру, Голокост і гендерну проблематику. Жофія стала відомою завдяки нарисам про таких літераторів, як Вінфрід Георг Зебальд, Сьюзен Зонтаг і Петер Надаш.

Літературним дебютом письменниці стала книга «Вечірня школа – абетка для дорослих» (2007). Це була збірка коротких текстів, які, попри розмаїтість проекцій і посилань на різні поетичні традиції, стали одним цілим завдяки чудовому почуттю гумору. Жофія Бан обрала форму підручника для вечірньої школи, в якому кожен текст відображав одну зі шкільних дисциплін, приміром, географію чи хімію. Наприкінці кожного розділу були іронічні завдання, які зводили дидактичну функцію літератури до абсурду. Скажімо, Бан пропонувала написати есей на тему «Мій брат – сумний поліцай», при цьому прохала читача лишатися якомога об’єктивнішим. Остаточна мета письменниці полягає в тому, щоб показати прогалини історії і те, як ця історія може бути переписана з погляду пригнічених. При цьому Бан звертається не лише до угорської мови й культури, але й до інших культур та мов, зокрема до мови й культури Бразилії, де вона народилася. У 2012 році світ побачила збірка оповідань «Тоді, коли жили самі звірі», що 2014-го увійшла до списку топ-творів за версією радіостанції «Südwestrundfunk». Тут у п’ятнадцятьох історіях Бан розповідає про травматичні наслідки втрати свого “коріння” на прикладі головної героїні Анни. Ще маленькою дівчинкою Анна загубила свою маму в юрбі на одному з пляжів Ріо-де-Жанейро, а пізніше, через десятки років, мимоволі повернулася до питань про своє минуле, опинившись на випробувальній станції в Антарктиці й фотографуючи природне явище, що його називають «біла імла».

Бан отримала чимало відзнак, зокрема премії Петера Баласси (2007), Йожефа Аттіли (2008), «Палладіум» (2009) і Тібора Дері (2012). У 2014 році письменниця увійшла до короткого списку літературної премії берлінського Дому культур світу. Живе в Будапешті.