Йоахім Сарторіус [ Німеччина ]

 

© Hartwig Klappert

© Hartwig Klappert

події

 


Бібліографія

 

Other languages:
Niemals eine Atempause. Handbuch der politischen Poesie im 20. Jahrhundert, 2014
Mein Zypern. Die Geckos von Bellapais, 2013
Die Prinzeninseln, 2009
Hôtel des Étrangers (Gedichte), 2008
Atlas der neuen Poesie [Als Herausgeber], 1995

Біографія

Йоахім Сарторіус народився в 1946 році в сім’ї дипломата у м Фюрт, навчався в школах Тунісу, Конго і Камеруну. З 1964 р по 1971 р. вивчав право в Мюнхені, Лондоні, Страсбурзі і Парижі. Після того як отримав в 1973 році ступінь доктора юридичних наук, до 1986 року перебував на дипломатичній службі, зокрема як радник з питань культури в Нью-Йорку, прес-офіцер в Анкарі, а згодом призначений послом в Нікосії (Кіпр). У наступні роки очолював програму з підтримки діячів мистецтва Німецької служби академічних обмінів, був генеральним секретарем Інституту Гете в Мюнхені, а з 2001 по 2011 рік керував фестивальним центром Berliner Festspiele.

У літературу Сарторіус прийшов як поет, редактор і перекладач. Зокрема, він переклав з англійської на німецьку вірші Джона Ешбері, Уоллеса Стівенса, Луї Дудека і Роберт Грея. Крім того, опублікував повне зібрання творів Малкольма Лоурі і Вільяма Карлоса Вільямса. В «Атлас нової поезії» (1995), ймовірно, найбільший сучасний поетичний проект, Сарторіус включив вірші з 36 країн на 22 мовах; оригінальні тексти опубліковані разом з перекладами. У 2014 році виходить антологія політичної поезії 20-го століття «Niemals eine Atempause» («Без перепочинку»). Крім семи збірок поезій, остання з яких «Hôtel des Étrangers» (2008), Сарторіус написав поетичні путівники: «Принцівські острови» (2009) і «Мій Кіпр» (2013). Рецензентка «Frankfurter Allgemeine Zeitung» характеризирує перший із вищезгаданих творів як «дуже особистий, забезпечений автобіографічними епізодами мініепос, наповнений поезією і тонкими політичними спостереженнями, який як путівник не тільки приводить своїх читачів на Принцівські острови, а й знайомить їх із залишками турецького способу життя, про продовження існування якого у нас знають одиниці». Також у книзі «Мій Кіпр» Сарторіус повертається до свого досвіду роботи дипломатом за кордоном і при цьому весь час подає інформацію про історію та культуру острова, а завершує книгу віршами. Він також видає разом з Норбертом Міллером журнал «Sprache im technischen Zeitalter» (пер. Мова в технічне століття). Сарторіус працює у федеральному управлінні культурними подіями в Берліні і є членом літературних товариств, у тому числі Німецької академії мови та поезії і журі щорічної премії ім. Фрідріха Гундольфа.

Після того, як Сарторіус одержав, зокрема, в 1992 році грант Фонду Рокфеллера, а в 1999 році премію Пауля Шеербарта, його проголосили в 2011 році Лицарем літератури. Живе в Берліні і Сіракузах.