© Hartwig Klappert

Маріца Бодрожич  [ Німеччина ]

Маріца Бодрожич народилася 1973 року в Свібі, невеличкому селі в Далмації. До десяти років жила в Далмації зі своїм дідусем, потім переїхала до батьків у Німеччину й почала вивчати німецьку мову. У своєму автобіографічному творі «Успадкувати зірки, фарбувати зірки. Моє прибуття в словах» (2007) вона характеризує цей досвід як вирішальне переживання: “Я любила підставляти ногу реальності, я із задоволенням слухала незнайомі слова й проникала своїм язиком у повітряну кайму поміж літерами”. У Франкфурті-на-Майні Маріца Бодрожич вивчала культурну антропологію, психоаналіз і славістику.

У 2002 році вийшла її перша збірка оповідань «Тіто мертвий». Із неймовірною деталізацією, із сугестивною образністю й потужною виразністю Бодрожич змальовує свої дитячі спогади про Далмацію. У багатьох своїх ранніх творах вона поринає в цей пейзаж – Середземне море, карст, негода й вплив ландшафту на життя людей. Отримавши стипендію Фонду імені Роберта Боша «Долаючи кордони», Бодрожич 2004 року здійснила подорож до Хорватії, де вивчала не лише міські архіви, а й цілий світ островів. Паралельно вийшла друга збірка її оповідань «Збирач вітру» (2007). Це були пейзажі й образи душі в плинних порах року. Персонажі книги перебувають у підвішеному стані між очікуванням і мріями, тимчасом як диктатура та війна матеріалізуються в містичних формах десь на марґінесах. У романі «Пам’ять бабок» (2010) оповідь стає більш конкретною. Молода жінка закохується в одруженого чоловіка, насолоджується цим коханням, аж доки не починає розуміти, що їхнє спільне майбутнє – ілюзія. У монологічному самостановленні також відображаються дві інші теми цього роману, задуманого як перша частина трилогії: сімейна історія оповідачки, пройнята відсутністю батька, що вбиває бабок і тікає до Америки, і дружба з Ар’єтою, яка вижила в облозі Сараєво. Після роману «Вишневе дерево й старі почуття» (2012) та повісті «Мій білий мир» (2014), що по-різному висвітлюють тему досвіду вигнання й пам’яті, у 2015 році виходить збірка лекцій з поетики «Око за оком: Спостереження». В есеях і статтях Бодрожич, яка працює ще й перекладачкою з хорватської та англійської, порушує питання двомовності. Вона отримала багато нагород, серед яких літературна премія Берлінської Академії мистецтв (2007), Літературна премія Євросоюзу (2013) й Літературна премія Фонду імені Конрада Аденауера (2015). Бодрожич живе в Берліні.

Бібліографія

Das Auge hinter dem Auge. Betrachtungen, 2015
Kirschholz und alte Gefühle, 2012
Das Gedächtnis der Libellen, 2010
Der Windsammler, 2007
Tito ist tot, 2002