Ернест Віхнер

 

Ернест Віхнер [ Німеччина ]

Німецький письменник і перекладач Ернест Віхнер народився у 1952 році в м. Зебрані, Банат, Румунія. У 1971 році закінчив ліцей ім. Ніколауса Ленау в Тімішоарі, де протягом трьох семестрів вивчав німецьку та румунську мови. Він був одним із засновників 1972 року Aktionsgruppe Banat, групи молодих німецькомовних письменників з Тімішоари, які критично ставилися до режиму, яка своїми глузливими віршами спровокувала секретну службу “Секурітате” і була розпущена румунською владою в 1975 році. У 1992 році Віхнер опублікував збірку текстів Ініціативної групи Банат під назвою “Ein Pronomen ist verhaftet worden” (“Займенник заарештований”). Він переїхав з родиною до Федеративної Республіки Німеччина в 1975 році, через 14 років після того, як вони вперше подали заяву на виїзд з країни. Вивчав німецьку мову та політологію у Вільному університеті Берліна з 1977 по 1982 рік. Його перша поетична збірка “Elegien Weiß” (“Білі елегії”) вийшла у 1987 році, за нею послідувала збірка “Steinsuppe” (“Кам’яний суп”) (1988 р.). Обидві збірки містять вірші про вигнання та тугу за батьківщиною. Ліричним текстам Віхнера притаманні ясність, різкі обриви, раптові кінцівки, де смисл може несподівано посилюватися антиклімаксом. У 1984-1985 роках Віхнер був директором бюро Нового літературного товариства (NGL), у 1988-2003 роках – заступником директора Літературного дому Берліна, а у 2003-2017 роках – його директором. За збірку прози “Старі художники. Geschichten” (2001; перекл. “Старі картини: Історії”) Віхнер досліджував спадщину мотлоху, розкиданого по Пловдиву під час подорожі до Болгарії, щоб за фотографіями та фрагментами спогадів реконструювати життя та історії їхніх власників. У 2004 році він супроводжував Оскара Пастіора та Герту Мюллер у поїздці в Україну до місць таборів, де Пастіор був ув’язнений як румунсько-німецький примусовий робітник між 1945 та 1949 роками. Під враженням від спогадів Пастіора Герта Мюллер написала роман “Atemschaukel” (2009; пер.: Гойдалки дихання). Нові вірші Ернеста Віхнера вийшли у 2003 році під назвою “Rückseite der Gesten” (“Зворотний бік жестів”). Вірші чуттєво звертаються до імен, пейзажів та місць як до поетичних свідків. “bin ganz wie aufgesperrt” (2010; пер.: При всіх відкритих дверях) зібрала переважно любовні вірші, звернені до омріяної жінки. У цих текстах, присвячених одній із споконвічних тем поезії, Віхнер перегукується із західною традицією, тут є посилання на Петрарку, на Джона Донна, на еротичну поезію античності. Того ж року вийшла друком його поетична збірка “Neuschnee und Ovomaltine” (“Свіжий сніг і овалін”).

Ернест Віхнер перекладав німецькою мовою твори Мірчі Кертереску, Нормана Манеа, Макса Блехера, Кетеліна Міхуляка, Нори Іуги, Варуяна Восганяна та інших. Він отримав численні нагороди, серед яких Премія Марбурзького літературного фонду (1987), Премія Андреаса-Гріфіуса (1991), Премія міста Мюнстера за європейську поезію (2005, спільно з Даніелем Банулеску), Премія перекладацьких стипендій Цугера (2007) та Премія Йоганна Генріха Фосса за переклад (2020) за “…унікальні заслуги перед румунською літературою”. Ернест Віхнер живе в Берліні.

Бібліографія

Steinsuppe

edition suhrkamp

Frankfurt a.M., 1988

 

Rückseite der Gesten

Zu Klampen

Springe, 2003

bin ganz wie aufgesperrt

Wunderhorn

Heidelberg, 2010