Катя Лянґе-Мюллер   [ Німеччина ]

Катя Лянґе-Мюллер народилася у 1951 році у східному Берліні. У 16-річному віці її виключили зі школи за «недостойну соціалістичної людини поведінку». Вона опанувала друкарську професію, згодом працювала більдредакторкою, а потім – санітаркою у психіатричній лікарні. Після завершення навчання у літературному інституті Йоганнеса Р.Бехера у Ляйпціґу, у 1982 року вона переїхала жити до Монголії, де працювала на килимовій фабриці імені Вільгельма Піка в Улан-Баторі. У 1984 Катя Лянґе-Мюллер переселилася до Західного Берліна. У своїх оповіданнях і романах Катя Лянґе-Мюллер описує насамперед невдах і людей, які опинилися на маргінесі суспільства. Ґротескні ситуації, у яких її герої часто опиняються, описані у підкреслено реалістичній манері, і відображають парадокси сучасного суспільства. Тексти письменниці характеризує іронічна манера письма, сатира та глибина психологічних спостережень. У 1986 вона дебютувала збіркою оповідань «Шкодуючи себе, як у житті». Але критики зауважили цю книгу аж після того, як авторка отримала премію імені Інґеборґ Бахманн у Клаґенфурті, прочитавши на публіку своє оповідання «Каспер Маузер – боягузтво перед другом» (1988). У цьому тексті Лянґе-Мюллер розповідає історію переселення з НДР до західного Берліна. Збірка «Занадто рання любов до тварин» (1995) розповідає про складні стосунки між людьми і тваринами, а також про жорстокість стосунків між людьми. Одна учениця пошкодила шкільну колекцію експонатів комах та рептилій ножицями і клеєм, за це її виключають зі школи. Потім її, уже не дитиною, а юною дівчиною, охоронець супермаркету ловить на крадіжці, а під час допиту виявляє садо-мазохістичні нахили. У своєму наступному романі «Останні – нариси з друкарні Удо Посбіхса» (2000) авторка описує свій власний досвід роботи у друкарні східного Берліна у 70-х р.р. і створює яскраву галерею персонажів, при цьому їй вдається «з надзвичайною точністю та уважністю до своєї колишньої професії описати середовище і втримати читача у рівновазі, поміж реготом і здриганнями, аж до мурашок по шкірі» (Інґо Шульце). Після збірки «Качки, жінки і правда» (2003, український переклад Володимира Кам’янця – 2005) вийшов друком роман «Сердиті вівці», дія якого розігрується у 1987 у західному Берліні. У центрі сюжету опиняються втікачі з НДР і уже засуджений у минулому наркоман. У своєму останньому романі «Розсувні двері» (2016) Катя Лянґе-Мюллер розглядає під лупою людську зданість допомагати ближнім, у центрі сюжету опиняється медсестра старшого віку, перед очима якої під час агонії у туалеті летовища проходить усе її життя. Поряд із літературною діяльністю Катя Лянґе-Мюллер активно займається впорядкуванням різноманітрих антологій. За свої книги вона отримала численні нагороди, зокрема нагороду ім. Альфреда Дьобліна у 1995, літературну відзнаку ім. Вільгельма Раабе у 2008, премію ім. Кляйста у 2013 і нагороду ім. Ґюнтера Ґрасса у 2017. Починаючи від 2002 вона є членкинею Академії мистецтв у Берліні, а починаючи від 2008 – членкинею Академії мови та поетики у Дармштадті. Письменниця живе і працює у Швайцарії.

 

Бібліографія

Wehleid – wie im Leben

Fischer

Frankfurt/Main, 1986

 

Kasper Mauser

Die Feigheit vorm Freund

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 1988

 

Verfrühte Tierliebe

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 1995

 

Die Letzten – Aufzeichnungen aus Udo Posbichs Druckerei

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 2000

 

Die Enten, die Frauen und die Wahrheit

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 2003

 

Böse Schafe

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 2007

 

Drehtür

Kiepenheuer & Witsch

Köln, 2016

 

 

РОСІЙСЬКОЮ

 

Животная любовь

Амфора

СПб, 2005

[Пер.: И. Алексеева]

 

 

УКРАЇНСЬКОЮ

 

Качки, жінки і правда

Літопис

Львів, 2005

[переклад: В. Кам’янець]